|  | 

Духовний розвиток учнів на уроках історії

“Немає жодного вищого мистецтва,

Ніж мистецтво виховання.

Мудрий вихователь створює живий образ,

Дивлячись на який, радіє Бог і люди”.

( Свт. Іоанн Златоуст)

Духовний розвиток учнів на уроках історії

Метою державної Національної програми “Освіта” (“Україна ХХІ ст.”) є виведення освіти в Україні на рівень розвинутих країн світу. А вирішити дану проблему можна лише тоді, коли серед важливих завдань школи пріори-тетним буде виховання духовно-моральної особистості.

Саме в нинішніх умовах є дуже важливим становлення нової системи

Духовно-моральних цінностей, нового світогляду, який би базувався на

Глибоких культурно-духовних традиціях нашого народу.

Духовні, моральні цінності – основа суспільства, його живе коріння. Якщо вони є, якщо вони наповнюють душі людей – ніякі кризи не страшні, люди можуть впевнено дивитись у майбутнє. Неможливо подолати со-ціально-економічну кризу доти, доки не зайдемо спасіння від спустошення в умовах і серцях.

Сьогодні в нашій країні все частіше лунають заклики до пошуку нової

Моделі стабільності. Але не слід забувати. Що стабільність – явище тимчасове. А для того, щоб поліпшити життя людини, необхідно, щоб вона

Стала досконалішою. Ось тоді і вдосконалиться все навкруги. Отже, голов-ним є духовних світ людини. Кожна людина, кожна особистість – це непов-торний всесвіт, і цінність її полягає саме в її неповторності та самобутності.

Автентичність кожної людини робить суто індивідуальними її потреби як матеріальні, так і духовні, тому й задовольнити їх спроможна виключно сама особистість за сприяння суспільства, яке має створити належні умови.

Проблема духовного розвитку особистості вічні. Скільки існує людина,

Стільки вона намагається вдосконалити свій внутрішній світ. Особливу роль у цьому відіграють релігії і, зокрема, християнство як релігія особистості.

Прищеплення учням духовності повинно починатися в дитинстві, відкладання на пізніше є не лише небажаним, некорисним, а й небезпечним. Немає нічого першоряднішого ніж благочестя, без якого інші людські якості мало корисні. Небезпечність відкладання виховання духовності полягає в тому, що, коли в ранньому віці душа дитини не проймається любов’ю до Бога, то в процесі життя без такого почуття непомітно проникає в її свідомість неповага до Божества, яка згодом долається з великими труднощами, а в деяких не викорінюється ніколи.

Такій людині важко виправитися, щоб чинити добро, бо звикла робити зло.

Учні на уроках засвоюють віру, любов надію для застосування їх у житті. Духовність – справа жива, а не видумана, свою життєвість вона виражає подібно до того, як живе насіння. Висіяне в добру землю, швидко

Пропростає. Святе Письмо вимагає від учня дієво віри, тобто здійснення

Добрих справ, бо без цього віра стає мертвою; щирої любов до Господа і

Ближніх, а також живої непохитної надії.

Так, вивчаючи в 6-му класі темв “Ізраільско-Іудейське царств”, продовжую ознайомлювати учнів з Біблією як історичним джерелом вивчення стародавньої історії Близького Сходу, значенням Біблії в культурі

Людства. Виховувати почуття поваги, шани до своїх батьків, старших.

Особливу увагу звертаю на актуалізацію опорних знань, учнів, запитуючи:

§ Що таке історичне джерело?

§ Назвіть види історичних джерел?

§ З яки письмовим історичним джерелом ви вже ознайомилися в курсі історії

Стародавнього світу?

Учні розповідають, що бібліотека в Ніневії не згоріла і у глиняних

“книжках” учені прочитали легенди і пророцтва, накази царів, господарські документи. А ще на цих глиняних табличках учені прочитали розповідь про всесвітній потоп. Від стародавніх шумерів ця легенда перейшла до Біблії – святої книги іудеїв та християн.

Отже, Біблія – це найбільше, найцінніше джерело з історії Стародавнього Сходу, релігійна святиня, грандіозна пам’ятка художньої літератури. Біблія – Книга книг, походить від назви міста Бібл, звідки привозили папірус.

До Старого Завіту належать книги, написані в дохристиянські часи

Давньоєврейською мовою і визнані святими як у євреїв, так у християн. До

Нового Завіту належать книги, написані грецькою мовою апостолами.

Старий Завіт складається з 39 книг, які поділяють три цикли. Перший –

Закон (Тора); другий – Пророки; третій – Святе Письмо.

За характером змісту книги Старого Завіту можна поділити на 4 групи: 1)книги законоположення; 2) історичні; 3) учительні; 4) пророчі.

Тепер є підтвердження того, що багато подій з історії Стародавнього

Сходу, які згадуються в Біблії, мали місце в дійсності. Це було доведено під час розкопок, що проходили в ХІХ-ХХ ст. Були знайдені стародавні міста, наприклад Ур, який у Біблії названий як батьківщина Авраама, Ніневія, де були знайдені цілі бібліотеки з книг на глиняних табличках, у тому числі й “Епос про Гільгамеша”, що містить історію всесвітнього потому і поеми про створення світу; Єрихон, Вавилон.

А ряд держав, які згадуються в Старому Завіті – Хетська держава, невеликі царства Палестини, Вавилонське царство. Ассирія – до археологічних розкопок ХІХ-ХХ сит були відомі лише з тексту Біблії.

Підсумовуючи вивчене на уроці, запитую в учнів, чому розпалося

Ізраїльсько-Іудейське царство?

Серед причин (це і постійні міжусобиці, роздробленість держави) учні

Підкреслюють і те, що на старості років цар Соломон та його наступники вже не виконували Божі Заповіді і в 588 р. до н. е. цар Новуходуносор ІІ зруйну-вав Єрусалим і остаточно знищив єврейську державу. Тисячі жителів Єруса-лиму були полонені, їх розселили в різних містах Месопотамії, і це поклало початок історії життя євреїв в інших країнах.

В історії християнства були перемоги і поразки. Це стосується будь-якої християнської держави, отож і України. Так уже сталося, що нині ми дійсно “сліпі без очей з вождя”, “полонені диявола”. Багато людей в Україні втратили орієнтири християнської моралі і, як наслідок, загубили свою християнську віру, що й привело до занепаду їхнього духовного світу. Чи не перетворилися ми в ту аморальну, байдужість, цинічну людину, яка прагне виключно матеріального збагачення і тілесного задоволення, кар’єри та безмежного споживання.

А це ж ознаки людини бездуховної!

Немає сумніву, що кожна особистість в Україні обере високу духовність, мораль, віру, надію та любов. Саме на цих засадах ми й примножимо велич своєї держави. А для цього кожний має постійно самовдосконалюватись духовно. “Наше християнське життя – це військова служба. Але якщо я сам не Геркулес, то Христос є для нас зразком багатьох героїв.

Під його знаменами ми боремося”, – повчав Г. Сковорода.

Отже, нинішній варіант виховання в школі базується на гуманістичній педагогіці й психології, глибокої поваги та симпатії до кожного учня.

Література:

1.Вяземський Є. Є., Стріловидні О. Ю.




Духовний розвиток учнів на уроках історії
Обратная связь: Email