|  | 

Самоосвіта педагогів

САМООСВІТА – ОДИН ІЗ ШЛЯХІВ ПІДВИЩЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ПЕДАГОГА

Анотація: Стаття містить матеріал щодо управління самоосвітньою діяльністю педагога. Розкрито сутність таких понять, як самоосвіта, особливості її структури, напрями, форми і методи організації, критерії оцінювання ефективності. Визначено проблеми управління самоосвітньою роботою педагогів, подано шляхи їх розв’язання.

Ключові поняття: Самоосвіта, система самоосвіти, управління самоосвітою педагогів, моніторинг та результативність самоосвіти.

“Вчитель живе доти, доки вчиться;

Як тільки він перестає вчитися, в ньому

Вмирає вчитель”

К. Ушинський

Постановка проблеми. Реформування системи національної освіти вимагає всебічної уваги до кожної з її складових частин. Певною мірою це стосується підвищення педагогічної майстерності педагогів шляхом організації самоосвіти, яка являє собою органічну складову безперервної педагогічної освіти. Її специфіка полягає в тому, що в процесі самоосвіти суб’єкт і об’єкт освіти виступають в одній особі.

Самоосвіта педагогів є безперервним, особливим чином організований процес розвитку та збагачення сукупної культури педагога на основі сформованих в нього освітніх потреб. Цей факт зумовлює особливе місце самоосвіти в системі післядипломної освіти педагогів.

Аналіз публікацій. У наукових працях термін самоосвіта характеризується, як постійна діяльність педагога, спрямована на розширення й поглиблення знань і вмінь, підвищення рівня предметної підготовки.

В. О. Сухомлинський вважав, що джерелом і рушійною силою самоосвітньої діяльності педагога є потреба в знаннях: “знати більше, ніж я знаю сьогодні”. Вчений зазначав, що суттєвими причинами, які породжують цю потребу, є вимоги, які висувають до педагогів керівники, колеги по роботі, батьки, а особливо вихованці. Педагог наголошував: “Учень повинен бачити в учителеві розумну, знаючу, думаючу, закохану в знання людину.

Чим глибші знання, чим ширший кругозір, ширша всебічна наукова освіченість учителя, тим більшою мірою він не тільки вчитель, а й вихователь”.

В. О. Сухомлинський був переконаний, що самоосвітня діяльність має починатися із самопізнання. Педагог повинен вивчити себе як особистість, порівняти себе з іншими, спостерігати за собою ніби збоку. Він стверджував, що девіз самопізнання добре виражений у словах Ф. М. Достоєвського: “Знайди себе в собі, підкори себе собі, оволодій собою!”.

Сучасні вимоги до педагога на перше місце ставлять систематичну самостійну роботу з розвитку професійної компетентності, поглиблення його теоретичних знань та практичних умінь. Отже, проблема самоосвіти стає все більш актуальною. Завданням методичних служб на даному етапі є максимальне використання творчого потенціалу педагогів, яких, за твердженням В. Пікельної, сьогодні треба повернути від виконавчої дисципліни до дисципліни самостійного творчого мислення. Відмітною ознакою самоосвіти педагога є те, що результатом його роботи виступає розвиток вихованця.

Тому вихователь має постійно оновлюватися, розвиватися індивідуально.

Мета публікації. Основною метою статті є розкриття способів організації, змісту та форм роботи самоосвітньої діяльності в дошкільному закладі. Оцінити актуальність теми самоосвіти для колективу дошкільного закладу.

Виклад основного матеріалу. Процес самоосвіти визнається одним із найефективніших шляхів розвитку професійної компетентності. Загальновідома істина: добитися успіху може лише той педагог, який постійно знаходиться на сучасному рівні знань, вільно адаптується до нових тенденцій життя.

Самоосвіта – це усвідомлена потреба в постійному вдосконаленні своєї професійної діяльності з акцентом на її соціалізацію, на створення умов для розвитку особистісно і соціально значущих якостей особистості, постійна діяльність педагога, спрямована на розширення й поглиблення знань і вмінь, підвищення рівня предметної підготовки.

Систему самоосвіти вихователя можна розглядати як сукупність певних складових: самооцінка – вміння оцінювати свої можливості; самооблік – вміння брати до уваги наявність своїх якостей; самовизначення – вміння вибрати своє місце в житті, суспільстві, вміння усвідомлювати свої інтереси; самоорганізація-вміння знайти джерело пізнання й адекватності своїм можливостям, форми самоосвіти, планувати, організувати робоче місце та діяльність; самореалізація – реалізація особистістю своїх можливостей; самокритичність – вміння критично оцінювати переваги та недоліки власної роботи; саморозвиток – результат самоосвіти.

Зазначимо, що методика та техніка самоосвіти тісно пов’язані з рівнем сформованості в педагогів системи основних педагогічних умінь: вивчати необхідну літературу та передовий педагогічний досвід; виокремлювати з літератури, що вивчається, та передового педагогічного досвіду основні актуальні положення, факти, явища, що піднімають теоретичний та методичний рівень; вибирати з прочитаного та побаченого думки та методичні знахідки для апробації у власній педагогічній діяльності; систематизувати та розробити науково-методичне узагальнення; впроваджувати досягнення психолого-педагогічної науки та дошкільної практики у власний досвід роботи з дітьми.

Як відомо, ставлення педагогів до методичної роботи взагалі, й до самоосвіти зокрема, неоднозначне, а тому головним завданням методичної служби є створення стійкої мотивації професійного самовдосконалення.

Організація самоосвіти вихователя залежить від рівня його підготовки, визначення проблем, мети удосконалення його педмайстерності, вибору форм і способів узагальнення досвіду, опанування методики впровадження самоосвітньої діяльності через наступні етапи: діагностичний: діагностика утруднень педагога, розробка концептуальних основ, участь у навчальних і установчих семінарах; організаційний: створення матеріальних умов, підготовка науково – методичних матеріалів, інструментарію, мотивація; практичний: послідовне вирішення всіх завдань, моніторинг, корекція; узагальнюючий: дослідження ефективності, аналіз результатів, розробка прогнозу.

В основу організації самоосвіти педагога покладені такі принципи: систематичність і послідовність самоосвіти; зв’язок самоосвіти з практичною діяльністю педагога; взаємозв’язок наукових і методичних знань у самоосвітній праці вихователя; комплексне вивчення психолого-педагогічних і науково-методичних проблем; відповідність змісту самоосвіти рівню підготовки педагога, його інтересам та нахилам.

Умови для самоосвіти в нашому закладі грунтуються на діагностичній основі, за результатами моніторингу педагогічної, методичної, психологічної підготовки кожного вихователя. Поряд із зовнішнім діагностуванням, ми намагаємося спонукати педагогів до самооцінки і самоаналізу. Педагогами складається індивідуальний план по самоосвіті який містить: перелік літератури, яку планується опрацювати; визначені форми самоосвіти; термін завершення роботи; передбачувані результати (підготовка доповіді, виступ на педгодині, опис досвіду роботи, оформлення результатів у вигляді звітів тощо)

Матеріал, зібраний педагогами в процесі самоосвіти, розподіляється на окремі теми і зберігається у вигляді спеціальних зошитів, тематичних папок, особистого педагогічного щоденника.

В методичному кабінеті на допомогу педагогам у їхній самоосвітній діяльності формується банк матеріалів: списки рекомендованої для самостійного опрацювання літератури; матеріали з ППД; тексти доповідей; зразки рефератів за наслідками самоосвітньої діяльності; новинки психолого-педагогічної літератури тощо.

Результати моніторингу, звіти про проведену роботу у поточному році кожним вихователем, зберігаються протягом кількох років, що дає нам змогу безперервно відстежувати рівень зростання педагогів, дає змогу прогнозувати розвиток і стан професійного рівня.

Ефективність самоосвіти педагогів залежить від стилю управління педагогічним колективом. Саме тому нами активно використовується індивідуальний підхід до кожного вихователя, адміністрація закладу надає всіляку підтримку його творчості, прагненню до самореалізації.

Самоосвіті вихователів у закладі сприяє передусім робота науково-методичної служби, перед якою поставлені такі завдання: створити для педагога умови для інтелектуального, соціального, і духовного розвитку, самореалізації особистості; досягти оптимальної реалізації впливу самоосвіти на розвиток особистості вихователя та вихованця; забезпечити максимальну мобілізацію психічних ресурсів особистості з метою забезпечення самореалізації.

Показником ефективності педагогічної самоосвіти є якість організованого вихователем навчально-виховного процесу та особисте самовдосконалення.

Аналізуючи діяльність педагогів нами використовуються певні критерії оцінювання результатів самоосвіти: 1) педагогічний (рівень навченості вихованців); 2) психологічний (рівень психофізіологічного комфорту в групі, розвиненість професійних особистісних якостей); 3) соціально-психологічний (характер взаємин між учасниками навчально-виховного процесу, розширення комунікативного простору); 4) соціальний (рейтинг педагога); 5) науково-методичний (підвищення кваліфікації, авторські розробки, впровадження новітніх педагогічних технологій, активність у методичній роботі закладу).

Виконуючи контрольно-аналітичну функцію, завідувачем та вихователем-методистом передбачаються види і періодичність контролю та проблеми, які треба винести на колективне обговорення. Рекомендуємо наступні теми: шляхи, форми і методи самоосвіти; методика вивчення науково-методичної літератури; впровадження результатів самоосвіти в особисту практику; інтеграція самоосвітньої діяльності педагога; причини мого творчого злету(падіння); самоосвіта-один із шляхів підвищення професійної майстерності; шляхи зміцнення професійного “Образу – Я” вихователя; суть особистісно зорієнтованої самоосвіти педагога.

Свою діяльність, як адміністрація, базуємо на основних правилах: дай педагогові самостійність; надай самоосвіті педагога практичної спрямованості; враховуй індивідуальні професійні якості вихователя; забезпеч системність і послідовність проходження педагогом усіх етапів самоосвіти; організуй демонстрацію успіхів та досягнень вихователя; довіряй педагогу; будь прикладом у своїй самоосвіті.

В закладі широко використовується така класифікація методико-педагогічних заходів щодо стимулювання самоосвіти педагогів:

І група Спрямована на підсилення практичного напряму самоосвіти: навчальні семінари на базі відкритих навчальних занять; вирішення проблемних педагогіко-дидактичних завдань; інструктивно-методичні консультації; заняття-тренінги; співбесіди з педагогами.

ІІ група спрямована на підсилення наукового напряму самоосвіти. До неї входять: психолого-педагогічні семінари; презентації педагогічних новинок; проблемні семінари; педагогічні читання.

ІІІ група передбачає колективну творчість: круглий стіл; випуск методичного бюлетеня; творчі майстерні.

І V група заохочує вихователів до активної творчої діяльності, включає: предметно-методичні тижні; узагальнення педагогічного досвіду; ділові ігри;

Конкурси професійної майстерності.

V група Сприяє оприлюдненню індивідуальних наробок: публікація методичних знахідок; творчі звіти; майстер-клас.

Висновки. Сучасні вимоги до педагога на перше місце ставлять систематичну самостійну роботу з розвитку професійної компетентності, поглиблення його теоретичних знань та практичних умінь. Отже, проблема самоосвіти стає все більш актуальною.

Завданням методичних служб на даному етапі є максимальне використання творчого потенціалу педагогів.

Самоосвіта педагогів являє собою органічну складову безперервної педагогічної освіти, хоча і досить специфічну складову. Її специфіка полягає в тому, що в процесі самоосвіти суб’єкт і об’єкт освіти виступають в одній особі. Самоосвіта педагогів є безперервний, особливим чином організований процес розвитку та збагачення сукупної культури педагога на основі сформованих в нього освітніх потреб..

Основним змістом самоосвіти є оновлення і вдосконалення знань, що є у спеціаліста, його умінь і навиків з метою досягнення бажаного рівня професійної компетентності.

Педагогічна самоосвіта здійснюється різними засобами: систематичне вивчення новинок художньої, спеціальної і педагогічної літератури, при цьому робляться нотатки, складаються конспекти або тези. Багато педагогів мають спеціальні картотеки, які допомагають використовувати необхідний матеріал. Самоосвіта дає ефективні результати у тому випадку, коли вона здійснюється цілеспрямовано, рівномірно й систематично.

Педагогічна самоосвіта – цілеспрямована, наближена до дослідницької, самостійна діяльність педагога з удосконалення педагогічних знань, вмінь з метою застосування у професійній діяльності. Для створення мотивації педагога до самоосвітньої діяльності використовуються різні засоби управлінського впливу, які складають систему чинників, завдяки яким особистість педагога саморозвивається.

Ефективність процесу самоосвіти багато в чому залежить від диференційований підходу до роботи з різними категоріями педагогів на основі створення нової модульної системи в організації науково-методичних об’єднань, яка б знизила розрив між рівнями методичної майстерності педагогів.




Самоосвіта педагогів
Обратная связь: Email