|  | 

Текст диктанту з української мови “Урочище”

Марися вільно розкинулась у траві. Задивилася на завислі кетяги акації. Пахнуть вони густо, медово. Бджоли гудуть, обліплюють біло-рожевий цвіт, – десь, видно, здалека прилітають за нектаром.

Десь із глибини урочища соловей подає голос. Кажуть, меншає на світі солов’їв. Невже планета справді прощається з цим сіреньким, самобутнім, найніжнішим своїм поетом? А з ким же ділити оте почуття, що підіймається, росте в тобі, хоча й не знаєш, для кого?

Незвичайний стан переживає душа в цім давнім урочищі. Ніби п’янить самий дух акації, від нього аж чадієш, умліваєш, поринаєш у безміри якогось блаженства. Марися змружує очі, і одразу ніби зникає все, тане.

Маєш над собою лише цей дивний світ, зітканий із золотавості сонця й клубків білого, обліпленого бджолами цвіту. Досягається якась не знана раніш гармонія, сонце розлилося, і сама ти вже ніби розчиняєшся в солодкій млості природи. в її запашистих медах… Зовсім заплющуєш очі, і тоді тебе нема, життя розтануло, світ зіллявся-на місці сонця вирує в небі тільки жовто-бура гаряча туманність, сповнена пахощів цвіту й золотої бджолиної музики.

(За О. Гончаром)

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (5 votes, average: 3.60 out of 5)

Твір на тему: Текст диктанту з української мови “Урочище”




Текст диктанту з української мови “Урочище”
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email